Головна » 2018 » Лютий » 23 » Всеукраїнський історичний конкурс "Непізнана історія мого краю. Історія рідної школи"
13:29
Всеукраїнський історичний конкурс "Непізнана історія мого краю. Історія рідної школи"

 

 

Учні нашої школи стали учасниками   IV Всеукраїнського історичного конкурсу "Непізнана історія мого краю. Історія рідної школи " у 2017 році.

Федор Наталія  досліджувала   тематику  « Історія рідної школи ».

Написали статті-інтерв'ю:

  • Стень Софія - «У лабіринтах творчої снаги»  (інтерв’ю із Мельничук Іриною Дмитрівною );
  • Павлюк Вікторія - « Торбич  Романія – поетеса Яворового краю, учитель, громадський діяч».

Упродовж багатьох років Український католицький  університет організовує різноманітні проекти для старшокласників загальноосвітніх шкіл. Конкурс є спільним проектом Українського католицького університету, Львівської обласної Малої академії наук, Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та порталу "Історична правда".

Школярі  мають можливість розповісти про історію свого міста, села, героя. І у такий спосіб дослідити і написати «малі історії», з яких і формується велика історія України.

 

 

У лабіринтах творчої снаги

Інтерв’ю з педагогом і поетесою Іриною Дмитрівною Мельничук

  « Лише той учитель, хто живе так, як навчає.»

Г.С.Сковорода

 

У нашій школі є талановиті вчителі, які ставлять собі за  мету не лише передати нам свої знання в тій чи іншій сфері діяльності, а й прагнуть виховати учнів справжніми патріотами, свідомими людьми своєї держави, люблячими рідну землю, традиції та обряди отчого краю. Вони навчають нас добра, є достойним прикладом для наслідування.

Однією  з таких особистостей  є талановита жінка-поетеса  і високоерудований педагог вищої категорії, учитель-методист, філолог за покликанням, Ірина Дмитрівна Мельничук, котра має великий професійний досвід, знання, навики для реалізації освітніх цілей з метою навчання і  виховання школярів.

Ірина Дмитрівна народилася 28 липня 1952 року на Дрогобиччині у мальовничому  селі Рибник. Закінчила Дрогобицький педагогічний інститут імені  Івана Франка. Працює учителькою української мови і літератури у середній школі №3 м. Новояворівська.  Авторка поетичних  збірок «Світ тепла», «Із літа в осінь гомінкі мости», багатьох сценаріїв, створених для виховної роботи з учнями. Ця неординарна жінка-педагог є моєю вчителькою. Саме тому і вирішила написати про неї, взявши інтерв’ю. Ось що мене зацікавило у розмові з Іриною Дмитрівною.

 

- Ви часто згадуєте про мальовничу місцевість, де минули юні роки.    Розкажіть, будь ласка, про чарівні краєвиди оберегів дитинства.

-​ Спогади про юні роки неповторні, зворушливі, світлі, незабутні.

Місцевість, де я народилась, - прекрасне, мальовниче місце Прикарпаття - село Рибник. Особливо вражає природа, увінчана барвами колористики, затишком смерекових лісів, обширом розлогих полонин. У селі протікають дві річки – Рибник і Стрий, які приваблюють багатьох туристів чистотою гірських вод, приємною прохолодою. Враження особливі!

 

- Нам відомі деякі фрагменти з вашого життя, але було б цікаво почути саме від вас найяскравіші    спогади дитячих літ.

Найяскравіші спогади дитинства - це атмосфера тепла і любові, якою зігрівали мене батьки, щирість взаємин у родині, друзі, незабутні шкільні роки. Саме у такому середовищі формувався мій духовний світ, проростали перші паростки творчих зацікавлень, поетичних роздумів, які перевтілювалися згодом у віршовані рядки, злеліяні теплом серця, виплекані уявою, зігріті ніжністю почуттів.

 

- Ваші цінності, поведінка, ставлення до інших є зразком для нас усіх. Ми впевнені, що до цього вас привчали з ранніх літ. Як виховували вас батьки?

Батьки мої, Дмитро Михайлович і Теодозія Ільківна, прагнули, щоб діти виросли(три донечки:Стефанія,Марія та Ірина) гідними людьми, люблячими Бога, рідну землю, звичаї, пісні, традиції та обряди отчого краю. Вони начали нас добра, намагаючись бути достойним прикладом, носіями християнських цінностей впродовж усього життя.

 

-​ Цікаво почути вашу думку: учитель-це професія, покликання чи необхідність?

- Професія вчителя - це моє покликання, оскільки дуже люблю дітей, прагну передати їм ті знання, які здобула в школі, в інституті. Радію, що серед моїх вихованців є багато вчителів-філологів (їх аж 29!), журналістів, котрим пригодилися здобуті знання для праці у різних сферах професійної діяльності. Тому вважаю себе щасливою, бо відчуваю, що живу на землі, віддаючи тепло свого серця і любові дітям, котрі, сподіваюся, гідно вирушать у життя знаючими, мислячими, свідомими, достойними людьми.

 

 -​ Чи була у вас думка не йти працювати у школу вчителем, а реалізувати свій розумовий потенціал в іншій сфері або повністю присвятити  життя творчості?

- У студентські роки я писала наукову роботу, захоплювалася поезією, була членом Дрогобицького літературного об’єднання «Промінь» при редакції газети «Радянське слово», де мала змогу удосконалювати свої поетичні здібності, розширювати творчі обрії. Можливо б, і продовжила навчання в аспірантурі чи на факультеті журналістики, якби не життєві обставини, які, на жаль, склалися не так, як мріялось… Але я не розчарувалася, бо, працюючи в школі, маю змогу навчати дітей, яких дуже люблю, удосконалювати свій професійний і творчий рівень.

 

- У якому віці ви відчули жагу творчості і написали свою першу поезію?

- Це прагнення писати виникло  ще з дитячих літ. Адже мої батьки теж були неординарними людьми із християнськими цінностями у житті, учасниками художньої самодіяльності, ініціаторами  багатьох цікавих заходів у рідному селі. Мамині три брати були обдарованими музикантами-скрипалями. Старша сестра у студентські роки, навчаючись у Львівському університеті ім. Івана Франка, співала у хорі «Черемош». У нашій хаті за родинним столом лунали українські пісні, звучав мелодійний голос скрипок маминих братів, були в пошануванні книги – витоки джерел духовності для мого вразливого світосприймання  і спраглого серця.

Перший вірш, «Пролісок», був написаний у шостому класі. Вчителька української мови, Надія Іванівна Лесів, підтримала мене у перших творчих спробах щирими порадами, зацікавила любов’ю до художньої літератури – мистецтва слова.

 

 -​ Про що ви зазвичай пишете?

- Тематика моїх творчих зацікавлень багатогранна. Пишу про любов до  Бога, рідної землі, материнської мови, пошану до батьків, витоки родовідних оберегів, природу, події буття, особисті переживання і роздуми про сенс життя і призначення людини, про дітей і для дітей. А також – про наболіле і пережите, вистраждане і осмислене, вагоме і значеннєве для мене і для інших  краян на життєвих перехрестях.

 

-​ Яким є ще коло ваших зацікавлень, окрім поетичної творчості?

- Вважаю, що не маю права на спокій. Адже час такий невблаганно швидкоплинний! Тому намагаюся реалізовувати свої вміння у громадській і професійній діяльності. Співаю у народному хорі «Нова Яворівщина», співпрацюю із творчими людьми, займаюся благодійною діяльністю, вишиваю у вільний час, якого інколи так обмаль для здійснення всього задуманого і бажаного.

 

-​ Ми знаємо, що у вас є двоє вже дорослих синів, яких виховали самі. Розкажіть про це.

- Я щаслива, що з Божою допомогою виховала своїх дітей, Мар’яна та Івана, які успішно закінчили школу і вузи, оправдавши мої надії та сподівання. Адже були ще зовсім маленькими, коли помер чоловік.  Важко було пережити втрату… Але, як висловився один мудрий митець, «людина мусить бути сильнішою від долі». Переборовши свій біль і важкі переживання, зуміла не впасти духом, не скоритися перед труднощами. Треба було достойно жити, творити, працювати, не коритися перед жорстоким фатумом долі. З Господньою допомогою вдалося вистояти, не впасти духом фізично і морально.

 

 - Які ваші творчі задуми на майбутнє?

- Не зупиняюся на досягнутому. Написала багато віршів, пісень.

Підготувала до друку дві поетичні збірки: «Загадковий дивосвіт», «Обереги душі», авторські пісні. Сподіваюсь, що незабаром зумію їх видати.

 

-​ Як ви реагуєте на події нашого сьогодення? Чи відтворюєте свої враження про них у власних творчих надбаннях?

- Звичайно, події сьогодення не можуть не хвилювати, адже вони важкі, трагічні, вражаючі і неспокійні. Написала цілий цикл віршів про події на Майдані, жахіття війни, що озиваються безліччю смертей, каліцтв, поневолень, страждань, спричинених агресорами на Сході України. Однак вірю, що український народ захистить своє право на мирне і щасливе життя, світле сьогодення і радісне майбутнє. Ця віра надихає, зцілює помисли, вселяє надію, що з Божої ласки вдасться перемогти «страхітливу чуму» XXI століття-воєнні події, що жахом і болем відлунюють у наших серцях.

 

 

-​ Ви здійснили крок назустріч своїй мрії. Що можете побажати учням, котрі теж хочуть обрати творчий шлях на ниві красного письменства?

- У нашій школі багато талановитих, обдарованих дітей із певним творчим потенціалом, котрі мають «вогник у серці», виявляють свій хист у власних прозових і поетичних починаннях. Вважаю, що велике бажання, наполеглива праця і прагнення «гострити своє слово, як писав Василь Стефаник, на кремені власної душі» допоможуть досягти успіху для здійснення  найзаповітніших мрій. Попереду – шлях до вершин удосконалення і творчого самовираження. «Нехай щастить вам, обдаровані діти!» -  хочеться щиро побажати вам.

 

Є над чим замислитися учням, моїм ровесникам. Адже маємо з кого брати приклад, щоб залишити гідний слід на землі. Відверте і цікаве спілкування з Іриною Дмитрівною допоможе нам, старшокласникам, збагнути сенс життя, відчути, що шлях до мети – складний, відповідальний, нерідко тернистий… Іти цією дорогою достойно, гідно і наполегливо – це поступ до істини, до самоутвердження, вдосконалення, цілеспрямованості. Саме таким прикладом для учнів є професійна, громадська і творча праця педагога за покликом серця Ірини Дмитрівни Мельничук. Хочу закінчити інтерв’ю зворушливими поетичними рядками моєї вчительки:

Поможи мені, Боже, глибинами дум не зміліти,

Зберегти у душі святість віри і сув’язь чеснот,

Бо найбільший наш скарб – життя, гідно прожите,

Як найвища з небесних Твоїх і земних нагород.

 

Інтерв'ю провела і записала Стень Софія, випускниця 11-А класу 2017 року.

 

Інтерв’ю з Романією Торбич - поетесою Яворового краю, учителем, громадським діячем.

 

Шановна, Романіє Іванівно,ми всі знаємо Вас як вимогливого учителя, громадську  діячку і небайдужу   людину. Дозвольте дізнатися про вас як  про людину, душа якої співає, складає вірші,  вболіває за свою державу.

 

- Де ви народилися і провели свої юні роки?

-Народилася 9 березня 1951 року в с. Рогізно на Яворівщині в християнській родині незаможних селян Катерини та Івана Сасиків. Змалку надзвичайно любила співати, цікавилася старожитностями, народними звичаями та обрядами.

 

- В якій школі, а пізніше університеті ви навчались? Які миті вам найбільше запам’ятались?

- Середню освіту здобула в Рогізнянській десятирічці. Вищу освіту в Дрогобицькому педагогічному інституті.

 Часто згадуються дитячі та юнацькі роки. Виступи на шкільній сцені, одноклас- ники, місячні ночі і рожеві світанки скороминучої юності. Пам’ятаю старожитні звичаї і обряди рідного села, пов’язані з Різдвяними та Великодними святами, які стараюся передавати наступним поколінням. Незабутніми залишилися в пам’яті концерти, поїздки з хором “Нова Яворівщина”.

 

- Чи здійснились ваші дитячі мрії?

- Частково, оскільки мріяла бути педагогом  або  актором. Але, хоч актрисою не стала, все ж пощастило зіграти декілька ролей, коли брала участь в  художній самодіяльності. Зокрема, мені запам`яталась роль першої дружки, яку я зіграла у театралізованому дійстві «Яворівське весілля» в постановці Романа Жеплинського. (роль Ганни у п`єсі І. Тогобочного за творами Т.Шевченка «Мати-наймичка», художній керівник Павло Сова (тодішній директор Терновицької школи).

Під час педагогічної праці в школі №3 м. Новояворівська свою мрію втілила у життя, будучи керівником драматичного гуртка «Шанс», самодіяльно опановуючи навички режисера. В репертуарі гуртка такі вистави: «Біда навчить» Б. Стельмаха за творами Л. Українки, «Троє поросят» О.Гапи, «Бояриня» Л.Українки, «Мати – наймичка» І. Тогобочного, «Дивний сон» - невідомого автора, яку проводило товариство «Просвіта» до 1939 року в Західній Україні.                                               

 

-У скільки років ви відчули потяг до творчості і написали свій перший вірш?

- З раннього дитинства. Перший вірш, який залишився у пам’яті «Про Україну»

Україно, рідна мати,

Що тобі я можу дати,

Хочу так тебе любити,

Щоб для тебе тільки жити.

 

- Чи складно писати вірші? І взагалі, бути поетом, письменником для вас – це відпочинок чи важка праця?

- Однозначно дати відповідь на це питання неможливо. Іноді, коли душа переповнена радістю або смутком, думки самі просяться на папір, а деколи доводиться посидіти довше, аби осмислити, відшліфувати... Писати вірші – насолода для душі. На замовлення писати не люблю,  душа не співає…

 

- Що чи хто вас надихає на творчість?

- На це питання найкраще можна відповісти уривками з Акафісту подяки Пресвятої Тройці:«Слабким, безпомічним дитям я народилася на цей світ, але Твій ангел, Господи, розпростер світлі крила, оберігаючи мою колиску. Відтоді любов Твоя сяє на всіх моїх шляхах, дивно ведучи мене до світла вічності». Творчість -  Божий дар,оскільки Господь надихає мене бачити красу світу, тішитися витворами Матінки -Природи, співпереживати людські болі, страждання, серце творчої людини хвилюється,  тремтить...і диктує. Також дякую  моєму селу, моєму натхненню, невичерпному джерелу мого життя, котрого ніхто і ніколи не викорінить з мого серця, котре житиме в моїй душі, допоки дихатимуть мої груди.                                                                                                                                               

 

- В кожного письменника є місце, де йому пишеться найкраще. А де ви зазвичай пишете свої вірші?

- Як і в багатьох поетів іноді Муза приходить в дорозі, за роботою, на кухні , але найчастіше вночі за робочим столом. Деколи, досинаючи ранкові сни, чую голос десь зі середини єства, напівсонна підходжу до столу і записую.

 

- Хотілося б більше дізнатися про ваш творчий доробок?

- Мої вірші друкувалися на шпальтах районної газети «Зоря» та робітничої багатотиражки «Хімік»,  де була лауреатом робсількорівських конкурсів та переможцем Всеукраїнського конкурсу «Весна, любов, молодість», що проходив у Києві. У 2009 році нагороджена Дипломом IIступенів за поетичну збірку «Ужинок»  на XІІІ   літературному конкурсі імені Мирона Утриска в місті Турка. У 2013 році побачила світ моя дитяча ілюстрована книжечка «Розкажіть, бабусю, казку», а літературно-історичний нарис про рідне село «Животоки» вийшов минулого року. Співпрацюю з Львівським  видавництвом “Логос”. Деякі мої  вірші покладені на музику Людмилою Чешеровою-Балатою, Романом та Юрком Жеплинськими. Декілька моїх поезій із збірки «Ужинок» були надруковані у міжнародному журналі «Українка в світі», що виходить у м. Торонто, Канада.

 

- Над чим ви працюєте зараз і про що плануєте писати далі?

- Мрію про поетичну збірку «Кленове полум’я горить...». Маю намір написати прозу про людей старшого покоління, молодість яких була обпалена Сибірськими морозами. А далі як Господь дозволить…                                                      

 

- Яким сучасним літераторам ви надаєте перевагу?

- Найперше хочу назвати ім’я великої української поетеси, неперевершеної Ліни Костенко, сучасниці Оксани Максимишин-Корабель, захоплює поезія нашої землячки  І. Гери, подобаються вірші  новояворівчан  І. Мельничук, М. Помірчої, патріотична поезія І. Пазина  та поета з Яворова С. Прокоповича.

Захоплююся творчістю талановитого майстра слова, патріарха історичних романів, письменника Р. Іваничука, М. Чумарної, В. Шкляра, Б.Стельмаха, М. Прокопець...

 

- Які у вас є захоплення, окрім творчості?

- Захоплення різноманітні: понад 25років співала в етнографічному народному хорі «Нова Яворівщина», у свій час у церковних хорах села Рогізна та ГКЦ м. Новояво- рівська, в новоствореному вокальному ансамблі «Горлиця» ПК «Кристал» худ.кер Людмила Паніна, брала участь в художній самодіяльності школи №3.  Зараз вивчаю Біблію, очолюю Новояворівський осередок “Союзу Українок”,  де разом із союзянками проводимо просвітницьку роботу серед молоді і т.д.                                 

 

- Як ви реагуєте на події нашого сьогодення? Чи написані вами вірші про ці події?

- Незабаром відзначатимемо 27 років Незалежності України, але чи та незалежність така, якою її хотіли бачити, про яку мріяли ми і наші діди? Адже, ще не скоро народ позбудеться корупції, шахрайства, хабарів, блюзнірства і бездуховності. Події в Україні не оминули і моєї душі. Повернувшись з Майдану, вдихнувши повітря, наповнене духом непримеренності, пережите втілювала у вірші. Вболіваючи за нашими синами, братами, які воюють на Сході, очолила посестер Союзу українок на допомогу воїнам АТО. В`язали шкарпетки, рукавиці, приносили одяг, продукти, виплели понад 10 маскувальних сіток, допомагали фінансово. Мітинги, віча… Зустрічали бійців, які поверталася із Зеленопілля на перепочинок, а також, на жаль, кортежі з тілами загиблих. Коли ж серед інших привезли труну з тілом колишнього  члена етнографічного гуртка «Калиновий гомін», яким я керувала, Тараса Мисика, чаша болю переповнилася. Душі убієнних кличуть живих до збереження соборності держави. Бо нема справи важливішої, ніж захищати Вітчизну свою. Горе батьків, горе України, співпереживаючи з усім народом, я перелила у такі поетичні рядки:                                                                                                                 

«Герої не вмирають»

 

Журливим гаслом ці слова

Із  наших вуст зринають.                                                                                            

Несе у даль, мов дзвін, луна:                                                      

«Герої не вмирають!»

 

Неплач, матусю дорога,

Не плач, дружино мила,

Не вітерець дмухнув – то я…

Сумна моя могила.

 

Недоорав я ще ріллі

Свого життя земного,

Не все сказав своїй рідні,

А ти прийшла, небого…

 

Не голуб сизий під вікном                                                                                                       Тихенько так воркоче –

Моя душа, хоча би сном,

Прилинути ще хоче.

 

Мені б іще любити світ,

Співати про «Калину…» 

Продовжувати славний рід…

Прости за все, Вкраїно!

 

І, побратими, теж простіть,

Ви помститесь! Я знаю!

Загарбника не пропустіть…                                                                                       

Герої не вмирають!

 

- Що ви можете порадити тим, хто хоче стати письменником?

- Бажаю  працювати над словом, бути вимогливим до себе, не зазнаватися, бо простота – найкраща риса людини.  Коли ж прийде успіх  - висвітлювати у своїх творах проблеми  народу, вболівати за долю держави, гордитися своєю нацією, пишатися, що ти УКРАЇНЕЦЬ!

 

Інтерв'ю провела і записала Павлюк Вікторія, випускниця 11-А класу 2017 року.

Категорія: Виховання | Переглядів: 198 | Додав: Leonid