Головна » 2014 » Грудень » 1 » КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД 2015 – 2025 РОКІВ
09:09
КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД 2015 – 2025 РОКІВ

ПРОЕКТ

КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД 2015 – 2025 РОКІВ
 

Проблеми, досвід та перспективи


 

Українська освіта – один з найбільших секторів суспільства, в якому працюють та здобувають освіту послуги близько 9 млн. осіб. Україна успадкувала від СРСР потужну розгалужену освітню систему з передовою на той час інфраструктурою. За роки незалежності фактично відбувалося екстенсивне використання матеріально-технічних, кадрових та організаційних ресурсів попередньої системи, та прилаштування їх до потреб незалежної держави.

Кількість дошкільних навчальних закладів у 1991 – 2013 рр. скоротилася з 24,5 тис до 16,7 тис., відсоток охоплення дітей цієї формою освіти знижувався усі роки незалежності і лише у 2012 р. відновив показник 1991 – 57%, а у 2013 р. за попередніми даними сягнув 62%. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів за той самий період скоротилася з 21,8 тис. до 19,3 тис., кількість учнів у них – з 7132 тис. до 4204 тис. Так само за цей період зменшилася кількість учителів – з 537 тис. до 508 тис. Подібні тенденції спостерігалися у сфері професійно-технічної освіти – скорочення кількості закладів з 1251 до 968 у 1991 – 2013 рр. скорочення кількості у них з 648,4 тис. до 391,2 тис. Кількісне зростання відбувалося лише у галузі вищої освіти: кількість вишів 3-4 рівня акредитації зросла за той самий період зі 149 до 325, кількість студентів, які отримують вищу освіту у ВНЗ 1 – 4 рівнів акредитації з 1615,4 тис. до 2052,7 тис.

Впродовж усього періоду існування незалежної України в освітньому секторі країни накопичувалися численні проблеми системного характеру.

Серед них:

  • ставлення владних структур до неї як до другорядного, порівняно з економікою, сектору, «витратної», а не інвестиційної, частини державного бюджету;

  • занепад матеріально-технічної бази, старіння педагогічних кадрів, недостатній приток молодих спеціалістів;

  • низька заробітна плата, зниження соціального статусу працівників освіти;

  • неефективна, надмірно централізована, застаріла система управління і фінансування;

  • зростаюча нерівність у доступі до якісної освіти;

  • некодифікованість і недосконалість освітнього законодавства;

  • надмірна комерціалізація освітніх послуг, корупція та «дипломна хвороба»;

  • зниження якості освіти і падіння рівня знань і умінь учнів, моральне старіння методів і методик навчання,

  • повільне і безсистемне оновлення змісту освіти,

  • зниження якості педагогічних кадрів і криза педагогічної освіти, професійна деградація частини учительських кадрів

  • брак ефективної системи моніторингу і контролю якості освіти,

  • зниження якості навчальної літератури та критичний брак передових технологій в освітньому секторі;


 

Впродовж останніх двох десятиліть сформувалися три основних моделі відповіді з боку освітньої системи на зростаючі життєві виклики.

Перша: творення нових форм організації освітньої діяльності, основаних на прогнозуванні і швидкому реагуванні на виклики. Ця модель є найбільш поширеною на найнижчих щаблях освітньої ієрархії: в школах, вишах, інших інституціях, що займаються навчально-виховною діяльністю.

Друга: трансформація існуючих інституцій, організаційних та освітніх практик відповідно до умов, що змінюються, технічне пристосування до нових умов існування та діяльності. Ця модель застосовується на всіх щаблях освітньої системи — від школи до міністерства освіти і науки. Зазвичай ця модель передбачає дію навздогін, вона не передбачає прогнозу і моделювання проблеми, а є спонтанною реакцією на появу цієї проблеми.

Третя модель — імітація змін, яка також присутня на всіх рівнях освітньої системи, але у зворотній пропорції — більше на вищих щаблях, менше — на рівні освітньої інституції, яка має безпосередній контакт зі споживачем освітніх послуг.

Прикладом першої моделі можна вважати впровадження інноваційних методик навчання, творення освітніх інституцій нового зразка, запровадження зовнішнього незалежного оцінювання, підготовка та ухвалення “галузевих” освітніх законів.

Прикладом другої моделі можна вважати запровадження 12-бальної системи оцінювання знань учнів, 12-річної базової середньої освіти, спроби впровадження університетської автономії, спроби змін у системі навчального книговидання, розробку та впровадження стандартів базової середньої освіти.

Найяскравішим прикладом імітації змін можна вважати Національну доктрину розвитку освіти, запровадження принципів Болонського процесу.

Досвід розвитку освітньої системи України після 1991 р. засвідчує, що на даний момент на системному рівні переважають друга та третя моделі змін. Для забезпечення функціонування освіти як основи сталого розвитку країни, виходу її на рівень найбільш розвинених пост-індустріальних країн світу необхідно забезпечити перевагу першої та другої моделей змін.

Потрібна системна реформа освіти, яка має бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що освіта – це один з основних важелів цивілізаційного поступу та економічного розвитку.

Результатом реформи має бути всеосяжна трансформація освітнього сектору. Освіта має перетворитися на систему, здатну на саморегуляцію – відповідно до викликів суспільного розвитку, що постійно змінюються. Освіта має перетворитися на ефективний важіль економіки знань, на інноваційне середовище, в якому учні і студенти набувають навички і вміння самостійно опановувати знання упродовж життя, та застосовувати це знання у практичній діяльності. Освіта має продукувати індивідів, здатних забезпечити прискорене економічне зростання і культурний розвиток країни, свідомих, суспільно активних громадян, конкурентоспроможних на європейському і світових ринках праці. Освіта має стати реальною гарантією забезпечення високих соціальних стандартів.

Реалізація цих єдиних для всієї освіти завдань має здійснюватися різними шляхами – через розмаїття освітніх інституцій, форм і методів навчання, запровадження сучасного менеджменту.


 


 

Основні напрями реформи


 

1. СТРУКТУРА ОСВІТИ

МЕТА: привести структуру освіти у відповідність до потреб сучасної економіки та інтеграції України в європейський економічний та культурний простір

1. Рівні освіти

      1. 1.1 Дошкільна освіта

      1. Забезпечити доступ до послуг з піклування та освіти для усіх дітей віком від народження до шести років з активним залученням сімей.

      2. Передбачити різні форми надання послуг з піклування та освіти для дітей віком від народження до шести років – як в умовах закладу освіти (center-based), так і в умовах домашнього виховання (home-based) та розробити необхідне нормативно-правове забезпечення.

      3. В умовах надання послуг з піклування та освіти забезпечити максимальне співвідношення дітей до дорослих:

  • Для дітей віком від народження до трьох років – 1-5 дітей на одного вихователя;

  • Для дітей віком 3-5 років – 15-20 дітей на одного вихователя, з максимальним числом 25 дітей на одну групу.

      1. Забезпечити обов’язковість дошкільної освіти для дітей 5-річного віку (один рік перед початком навчання у початковій школі).

 

      1. 1.2 Середня освіта

      2. 1.2.1 Приведення у відповідність із типовими європейськими нормами загальної тривалості навчання в школі(12 років) та тривалості навчального року

      3. 1.2.2 Перехід з одного рівня освіти на інший має здійснюватися лише із застосуванням зовнішнього незалежного оцінювання. Результати ЗНО при переході з І на ІІ ступінь освіти враховуються лише для моніторингу якості, з ІІ на ІІІ ступінь – для диференціації подальшої освітньої траєкторії: професійна школа (забезпечення виходу особи на ринок праці професійний ліцей (здобуття професійної освіти), академічний ліцей, гімназія та нові типи див. п. 1.2.2 (підготовка до вищої освіти)

      4. 1.2.3 Передбачити з 2017 року повний перехід старшої школи на профільну підготовку, включаючи створення нових типів навчальних закладів ІІІ ступеня. Поступово виокремити ІІІ ступінь та заснувати окремі навчальні заклади, за винятком мистецьких, спортивних та деяких інших.

      5. 1.2.4 Забезпечити здобуття освіти І ступеня за місцем проживання, використовуючи різні форми, у тому числі сімейну, індивідуальну тощо.

      6. 1.3 Вища та професійна освіта

      7. 1.3.1 Забезпечити виконання Закону «Про вищу освіту» - перехід на трьохступеневу систему вищої освіти у 2014 – 2016 рр

      8. 1.3.2 Перейти на трирічний бакалаврат у рік першого випуску 12-річної школи та передбачити в університетах «нульовий» курс для осіб, які здобули повну загальну середню освіту за іншими профілем.

      9. 1.3.3 Перейти до дворічної магістратури в рік першого випуску трирічного бакалаврату.

      10. 1.3.4 Перейти до нового переліку спеціальностей підготовки фахівців з вищою освітою усіх ступенів з 2016 року, максимально наблизивши його до Міжнародної стандартної класифікації освіти та обмежити кількість спеціальностей 60-80.

      11. 1.3.5 Ввести з набору 2017 року освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста до системи професійної освіти (як найвищий рівень), передбачивши можливість його інтеграції з ступенями вищої освіти.

      12. 1.3.6 Легітимізувати з 2016 року в системі середньої, професійної та вищої освіти визнання компетентностей та кваліфікацій, отриманих шляхом неформальної, інформальної освіти та практичної діяльності.

      13. 1.3.7 Створити матераільно-технічні та організаційні умови для формування освітньо-наукових кластерів (на базі ВНЗ), в яких фундаментальна наука має підтримуватися прикладними дослідженнями.

2. ЗМІСТ ОСВІТИ

МЕТА: забезпечити відповідність змісту освіти потребам і викликам сучасного суспільства, створити умови для постійного оновлення змісту освіти, перетворити освіту на рушій економіки знань


 

2.1 Стандарти

2.1.1 Забезпечити поєднання функцій піклування та освіти у дошкіллі, зокрема належне урівноважування некогнітивної та когнітивної складових куррикулуму.

2.1.2. Забезпечити національні загальні рекомендації з питань піклування та освіти для дітей віком від народження до трьох років.

2.1.3. Забезпечити освітні цілі (розвитку та навчання) дітей у сферах соціального, емоційного, когнітивного та фізичного розвитку, розвитку мови та мовлення, розвитку творчих здібностей, розуміння навколишнього світу, навчання здоровому способу життя (health education).


 

2.1.4 Розробити і запровадити впродовж 2015 – 2017 років національний курікулум для 12-річної школи

2.1.5 Запровадити єдині стандарти/індикатори знань, умінь і навичок в галузі ІКТ для учнів та викладачів – сумірних з міжнародними показниками (PISA in computer skills, індустріальні міжнародні тести Microsoft Certified Educator тощо)

2.1.6 Розробити і запровадити в 2015-2017 роках нове покоління стандартів вищої освіти на компетентнісній основі (відповідно до нової редакції Закону України «Про вищу освіту») з урахуванням модельних стандартів Євробакалаврів та Євромагістрів, передбачити поступову відмову від стандартів вищої освіти в 2020-2025 роках.

2.1.7. Привести в 2014-2018 роках зміст професійної освіти у відповідність до нових професійних стандартів, які розроблятимуться на компетентнісній основі за участі професійних спільнот та організацій роботодавців.

2.2 Програми

2.2.1Дошкільна освіта

2.2.1.1 Забезпечити варіативність освітніх програм/підходів до піклування та освіти дітей, вибір яких залишити за освітнім закладом і батьками. Рекомендувати підходи, які б передбачали баланс між діяльністю, ініційованою дорослими і діяльністю, ініційованою дітьми.

2.2.1.2 Забезпечити принцип вільної гри як основний принцип в освіті дітей 3-5 років.

2.2.2 Середня освіта

2.2.2.1 Відновити в 2015-2020 роках лабораторну та практичну частину природничої підготовки (фізика, хімія, біологія, географія) у загальноосвітніх навчальних закладах, передбачити їх обладнання новітніми лабораторними комплексами та витратними матеріалами.

2.2.2.2 Забезпечити практичну орієнтацію основних предметів середньої школи в процесі розробки національного курікулуму в 2015-2017 роках.

2.2.2.3 Запровадити з 2018 року обов’язкову національну багаторівневу сертифікацію випускників старшої школи та закладів професійної освіти з іноземних мов та комп’ютерних компетенцій.


 

2.3 Громадянське виховання

2.3.1 Обговорити і затвердити концепцію викладання суспільних і гуманітарних дисциплін (2016 р.) з метою створення єдиного комплексної загальнодержавної програми громадянського виховання та системи ціннісного орієнтування

2.3.2 Забезпечити системний моніторинг викладання суспільних та гуманітарних дисциплін у середній школі з метою піднесення якості громадянського виховання, недопущення поширення ксенофобії, культурної, етнічної, гендерної нетерпимості

2.3.3. Встановити з 2015 року мінімальний обсяг знань та навичок з військово-спортивної та медичної підготовки, цивільної оборони та безпеки життєдіяльності для різних рівнів та ступенів освіти.


 

3. ДОСТУП ДО ЯКІСНОЇ ОСВІТИ


 

МЕТА: забезпечити рівний доступ до якісної освіти усім громадянам України, перетворити освіту на соціальний ліфт


 

3.1 Дошкільна освіта


 

3.1.1. Запровадити механізми заохочення сімей з низьким соціально-економічним становищем до участі їхніх дітей у дошкільній освіті та пристосування системи до потреб сімей.

3.1.2. Забезпечити організацію домашніх візитів (home visits) з метою виявлення потреб сімей у наданні необхідної підтримки у розвитку та навчанні своїх дітей.

3.1.3. Забезпечити інклюзивне освітнє середовище для дітей з особливими освітніми потребами2.Забезпечити систему раннього втручання для дітей з порушеннями розвитку з подальшим наданням інтегрованих послуг в умовах інклюзивної освіти.

3.1.4. Забезпечити регулярне оцінювання розвитку та навчальних досягнень дітей з метою оцінки ефективності викладання та навчання, визначення потреб і потенційних труднощів у розвитку дітей. Оцінювання розвитку та досягнень дітей молодшого віку здійснювати через спостереження.

3.1.5 Забезпечити оцінювання готовності дітей до початкової освіти та забезпечити перехідний період від дошкільної до початкової освіти

3.1.6. Розробити і впровадити модель фінансування, що оптимально поєднувала б державні (комунальні) та приватні інвестування

3.1.7 Збільшити охоплення дітей віком від 4 років до початку навчання у школі навчанням у ДНЗ до 85% - у 2017, 95 % - у 2020

3.1.8 Звільнити протягом 2015 – 2018 рр. приміщення дошкільних навчальних закладів, зайнятих іншими установами і передати їх дошкільним дитячим навчальним закладам

3.1.9 Забезпечити будівництво нових дошкільних установ (там, де це необхідно) із залученням інвесторів, з наданням останнім податкових пільг з обов’язковим дотриманням принципів універсального дизайну відповідно до Конвенції ООН «Про права людей з інвалідністю» (стаття 24. Освіта).


 

3.1.10 Передбачити з 2017 року відкриття дошкільних навчальних закладів сімейного типу (у тому числі у житлових приміщеннях) та корпоративних (відомчих).

3.1.11 Забезпечити здобуття дошкільної освіти відповідно до вікової періодизації (згідно з класифікацією ВООЗ).


 


 

 

3.2 Середня освіта

3.2.1. Законодавчо забезпечити фінансування державою виконання навчальними закладами недержавної форми власності державних стандартів освіти, оптимізувати оподаткування та інші фінансові умови діяльності цих закладів.


 

3.2.2 Законодавчо легалізувати сімейну та індивідуальну освіту.

3.2.3 Спростити і чітко регламентувати процедури навчання в екстернаті.

3.2.4 Змінити принципи фінансування малокомплектних шкіл шляхом ваучеризації шкільної освіти

3.2.5 Провести консолідацію мережі шкіл на основі розрахунку: початкова шестирічна школа функціонує за будь-якої кількості учнів, основна – не менше 100 учнів, старша – не менше 200 учнів

3.3 Вища та професійна освіта

3.3.1 Забезпечити виконання норм закону про обов’язковість вступу до ВНЗ за результатами ЗНО


 

3.4 Доступ до новітніх засобів навчання та технологій навчання


 

3.4.1 Забезпечити усі навчальні заклади широкосмуговим інтернетом - до 2020 р.


 

3.4.2 Щороку визначити мінімальний перелік (стандарт забезпеченості) необхідних ІТ-засобів і ІТ-сервісів для використання у сфері освіти і науки для навчальних закладів усіх рівнів, та державний стандарт (необхідні вимоги) для ІТ-розробок у сфері освіти (e-learning service standard/базовий стандарт е-навчання)

3.4.4 З 2015 р. перейти на систему відбору/замовлення підручників, навчальних посібників та інших навчальних засобів, що видаються коштом державного бюджету, безпосередньо школами. Скасувати конкурси навчальної літератури.


 

3.4.5 Забезпечити зовнішню незалежну експертизу навчальної літератури та інших засобів навчання


 

3. 5 Позашкільна освіта


 

3.5.1 На законодавчому рівні убезпечити заклади позашкільної освіти від зміни форм власності та передачі їхнього майна


 

3.6. Освіта громадян з особливими освітніми потребами


 

3.6.1 Для забезпечення доступу до освіти громадянам з особливими потребами запровадити з 2016 року систему адресної фінансової підтримки та організаційно-правових заходів для створення належних умов у навчальних закладах, де навчаються такі громадяни.


 

3.6.2 Забезпечити заклади інклюзивної освіти кадровою, технічною, методичною та фінансовою підтримкою. З 2016 р. зробити обов’язковою виконання норм закону про наявність окремих штатних одиниць для закладів інклюзивної освіти, з відповідним фінансовим і кадровим забезпеченням, передбачити фінансування фахівців, які долучаються до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами


 

4. КАДРИ, ЇХНІЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ТА СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС

Мета: реформувати систему підготовки та перепідготовки педагогічних та управлінських кадрів в освітньому секторі, забезпечити високі соціальні стандарти для працівників освітньої сфери

4.1 Підготовка кадрів (дошкільна і шкільна освіта)

4.1.1 Здійснити у 2015 - 2017 рр. громадсько-експертний моніторинг усіх педагогічних навчальних закладів для розробки рекомендацій щодо їхньої оптимізації

4.1.2 Запровадити нові програми підготовки адміністраторів з питань менеджменту і лідерства в педагогічних вишах

4.1.3 Розробити норми, стандарти, процедури атестації педагогічних працівників, нові вимоги, стандарти, процедури атестації

4.1.4 Запровадити стажування педагогічних працівників в навчальних закладах поза місцем постійної роботи

4.1.5 Демонополізувати і урізноманітнити систему післядипломної педагогічної освіти. Запровадити ваучер професійного розвитку учителя, забезпечивши цим самостійний вибір місця підвищення кваліфікації

4.1.5.1 Персонал, який працює з дітьми віком від народження до трьох років:

Вихователі – щонайменше ступінь бакалавра, асистенти вихователя,технічний персонал – щонайменше середня освіта,

4.1.5.2 Персонал, який працює з дітьми віком від трьох до п’яти років:

Вихователі – щонайменше ступінь магістра, асистенти вихователя, технічний персонал – щонайменше середня освіта

4.1.5.3 Обов’язковий професійний розвиток (підвищення кваліфікації) – щонайменше раз в рік

4.1.6 Передбачити можливість здобуття відповідної педагогічної освіти (різного освітньо-кваліфікаційного рівня - від молодшого бакалавра до магістра – в залежності від посадових обовязків) усім педагогічним працівникам, які працюють у ДНЗ

4.2 Підготовка кадрів (викладачі вишів і закладів професійної освіти)

4.2.1. Відобразити до 2017 року у нормативних документах системи (внутрішнього та зовнішнього) забезпечення якості вимоги стосовно наукового та професійного профілю сучасного викладача-дослідника.

4.2.2. Розробити до 2016 року сукупність принципово нових моделей підвищення професійної кваліфікації викладачів, які ґрунтуються на поліваріантості схем організації та змісту навчання, фокусі на здійсненні у включених формах та просування кращих освітніх практик.

4.2.3. Запровадити впродовж 2015-2020 років комплекс заходів, спрямованих на системне заохочення наукової та професійної активності викладачів, їх академічної мобільності (міжнародної та внутрішньої), розширення практик творчих відпусток та стажування (у т.ч. за кордоном).

4.2.4. Добитись до 2020 року поетапного запровадження участі іноземних викладачів у навчальному процесі українських університетів (15% до 2017, 30% до 2020), опанування вітчизняними викладачами новітніми інтерактивними, індивідуалізованими, командними та проектними навчальними технологіями.

4.2.5. Домогтися побудови до 2020 року академічного середовища з системою формалізованих та неформалізованих цінностей та культури, орієнтованих на якісно інший професійний етос у вищій школі.


 

4.3 Соціальні гарантії і стандарти

4.3.1. Реформа оплати праці педагогічних працівників: на 2020 р встановити середню величину річної заробітної плати вчителів на рівні, не меншому ніж річний ВВП на душу населення.

4.3.2 Законодавчо забезпечити укладання обов’язкового письмового трудового договору (контракту) з усіма педагогічними працівниками за результатами незалежної сертифікації або атестації, введення надбавок за використання прогресивних методик і технологій навчання, врахування результатів ЗНО учнів, врахування усіх видів роботи тощо

4.3.3 .Надання педагогічним працівникам пільгових кредитів на будівництво, або придбання житла за рахунок відповідних бюджетів. Надавати адресні компенсації для часткового покриття вартості ви наймання житла.

4.3.4 Змінити систему оплати праці вчителів та керівників шкіл, відмовившись від «поурочної» оплати праці вчителів, перейти на оплату повного робочого дня вчителя, здійснити поетапний перехід до нової системи оплати праці вчителів, яка міститиме стимулюючу складову.


 

5. УПРАВЛІННЯ, ФІНАНСУВАННЯ, МЕНЕДЖМЕНТ

МЕТА: реорганізувати систему управління, фінансування та менеджменту освіти шляхом децентралізації, дерегуляції, запровадження інституційної, академічної та фінансової автономії навчальних закладів, дотримання принципу відповідальності навчальних закладів за результати освітньої та виховної діяльності

5.1 Децентралізація управління та дерегуляція

5.1.1 Запровадження принципу субсидіарності. Перегляд обсягу і меж повноважень центральних і місцевих органів управління освітою, скорочення контрольно-наглядових функцій, жорстка і чітка регламентація процедур і повноважень інституцій, пов’язаних з контролем і наглядом

5.1.2 Чітко визначити обсяг контрольно-звітної та облікової документації навчального закладу, звести його до мінімуму (21 позиція)

5.1.3 У містах з районним адміністративним поділом вивести школи з підпорядкування районних управлінь освіти (у 2015 – 2016 рр.).

5.1.4 Реорганізація районних управлінь та відділів освіти у сервісні центри (до 2017)

5.1.5. Внести зміни до Закону України «Про вищу освіту», які дозволять відмовитись від законодавчого регулювання внутрішньоорганізаційної структури вищих навчальних закладів.

5.1.6 Залучення громадських, батьківських та наглядових рад до функцій контролю за дотриманням запланованого розвитку, надати їм повноваження для ініціювання відкликання керівництва навчального закладу

5.1.7 На законодавчому рівні чітко визначити межі компетенції навчальних закладів, заборонити будь-яким державним органам вимагати від шкіл виконання функцій, які не підпадають під ці компетенції


 

5.2 Впровадження електронного врядування

5.2.1 Запровадити суцільну електронну ідентифікацію усіх громадян України, що навчаються, на вході в освітню систему (електронний ID) – потребує змін у законодавстві. Варіанти: надання батьками при вступі до НЗ ідентифікаційного номера платника податків (дитини), створення електронної особової картки


 

5.2.2 Створити інтегровану уніфіковану загальнонаціональну (загальнодержавну) інтерактивну базу даних «Освіта України», розміщену на серверах в Україні, яка включатиме єдиний реєстр отримувачів освітніх послуг та єдиний реєстр надавачів освітніх послуг – навчальні заклади, викладачі, адміністрація (потребує змін у законодавстві)


 

5.2.3 Створити єдину державну інформаційно-освітню платформу для управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи з системою передачі даних до та з БД «Освіта України», синхронізовану з іншими секторами електронного врядування в частині передачі, зберігання, архівування документів, та стандартів цифрового підпису


 


 

5. 3 Менеджмент

5.3.1 Перехід від адміністративно-розпорядчого управління навчальними закладами до системи освітнього менеджменту

5.3.2 Запровадження школоцентричного (school-based) менеджменту, перенесення "центру ваги" у процесі прийняття рішень на операційний рівень (рівень школи).

5.3.3 Запровадити наскрізне електронне врядування (e-management) за допомогою захищених та сертифікованих систем передачі даних на всіх рівнях освітньої системи: у 2015–2016 – запровадження на рівні МОН – обласні управління освіти, 2017–2018 – 100% шкіл, 2019-2020 – 100% усіх навчальних закладів

5.3.4 Запровадити єдиний стандарт та єдине уніфіковане управління ІКТ на всіх рівнях освітньої системи – до 2020 року


 

5.4 Автономія і самоуправління навчальних закладів

5.4.1 Перехід до призначення директорів шкіл на конкурсній основі за 5-річним контрактом.

5.42 Повноваження атестації педагогічних працівників передати до ЗНЗ (крім методистів муніципального рівня).

5.4.3. Законодавчо визначити роль громадськості, зокрема піклувальних рад в управлінні ЗНЗ.


 

5.5 Принципи фінансування

5.5.1 Перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання навчальних закладів ( фінансування стін) до принципу формування їх бюджетів, виходячи із чисельності контингенту та стандарту вартості навчання одного учня, студента (гроші йдуть за дитиною).

5.5.2. Розроблення і затвердження стандарту вартості навчання одного вихованця, учня, студента на всіх рівнях освіти- т.з «освітній кошик». Перехід до фінансування здобуття освіти за принципом «кошти йдуть за дитиною», незалежно від форми освіти, типу власності чи організаційно-правової форми навчального закладу, який обирає для навчання особа.. Принцип реалізується зокрема через освітній ваучер або систему державного контракту з навчальним закладом на надання освітніх послуг певного рівня.

5.5.3 Розробка методики обрахунку окупності (прибутковості) витрат на освіту. Щорічне друкування показників окупності витрат на освіту для тієї чи іншої стадії освіти та рейтингів ВНЗ за показником окупності


 

5.5.4 Запровадження багатоканального фінансування освіти через розроблення механізмів стимулювання бізнесу, роботодавців, фізичних і юридичних осіб до участі в розвитку системи освіти, зміцненні матеріально-технічної бази навчальних закладів (пільгове оподаткування, система кредитування, дозволи на будівництво тощо) .

5.5.5. Запровадження економічного стимулювання якісної освітньої діяльності (через систему державних грантів, контрактних відносин тощо).

5.5.6 Внести зміни в Бюджетний кодекс щодо школи як розпорядника коштів

5.5.7 Запровадження блочного державного фінансування вищої освіти за сукупністю кількісних та якісних критеріїв. Виокремлення потоків фінансування: на навчання, на науку, на соціальне забезпечення та на комунальні витрати. Диверсифікація рівнів для цілі фінансування: студент/викладач, підрозділ, університет

5.5.8. Запровадити до 2016 року систему конкурсного грантового фінансування наукових досліджень за бюджетні кошти та переорієнтувати на неї весь обсяг державного фінансування наукової діяльності.

5.5.9. Розробити до 2017 року та поетапно впровадити до 2020 року нову систему бюджетного фінансування вищої освіти, яка передбачатиме розподіл коштів на державне замовлення (для суспільних потреб) та державну підтримку (в залежності від результатів ЗНО та обраного фаху).

5.5.10 Збільшення питомої ваги витрат на загальну середню освіту до середньоєвропейських показників ( не менше 70% від загальних витрат на освіту)


 

5.5.11. Легітимізувати існування та сприяти розвитку фондів сталого розвитку (ендавменту) навчальних закладів усіх рівнів.

5.5.12. Створення в 2015-2017 роках законодавчих та нормативних умов, що мотивуватимуть приватне інвестування у сферу освіти і науки.


 

5.6 Контроль якості

5.6.1 Створення національної системи якості освіти (НСЯО) та запровадження єдиної системи статистики і параметрів вимірювання якості освіти.

5.6.2 У 2015 р. прийняття на національному рівні: національних індикаторів якості освіти та національних індикаторів ефективності освіти. У 2017 р. – включення України в Education at a Glance

5.6.3 Законодавче закріплення участі України в міжнародних моніторингових дослідженнях (PISA, TIMSS, PEARLS)

5.6.4. Створення незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, делегування ним частини повноважень Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, сприяти міжнародній акредитації освітніх програм українських університетів.

5.6.5. Створення умов для формування в 2015 році першого складу Національної агенції з якості вищої освіти (НАЯВО), спроможного продовжити політику розвитку автономії вищих навчальних закладів та створення атмосфери довіри між усіма зовнішніми та внутрішніми стейкхолдерами вищої освіти, побудувати засади забезпечення інституційної спадкоємності в діяльності Агенції.

5.7.6. Напрацювання впродовж 2015-2016 років методичної бази та надання практичної допомоги вищим навчальним закладам у створенні систем внутрішнього забезпечення якості.

5.8.7. Забезпечення в 2015-2016 роках інтеграції НАЯВО, незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, в європейські структури та мережі забезпечення якості вищої освіти, впровадження міжнародних компонентів в систему оцінювання та моніторингу у вищій освіті, просування міжнародної акредитації, використання можливостей бенчмаркінгу для підвищення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти.


 

Стратегічна дорадча група «Освіта»

Керівник

Георгій Касьянов

Координатор

Олена Заплотинська

Експерти

Віктор Громовий (Кіровоград), Бодувайн ван Вельзен (Нідерланди), Тарас Добко (Львів), Альґірдас Забульоніс (Литва), Світлана Калашникова (Київ), Сергій Клепко (Полтава), Володимир Ковтунець (Київ), Оксана Овчарук (Київ), Людмила Паращенко (Київ), Павло Полянський (Київ), Олександр Сич (Київ), Олег Смірнов (Київ), Наталя Софій (Київ), Єгор Стадний (Київ), Тарас Фініков (Київ), Павло Хобзей (Львів), Олег Шаров (Львів), Роман Шиян (Київ), Юрій Шукевич (Київ)


 

1Цю концепцію підготовлено Стратегічною дорадчою групою (СДГ «Освіта»), створеною в рамках спільного проекту Міжнародного фонду «Відродження» та БФ «Інститут розвитку освіти». СДГ «Освіта» створена у липні 2014 р. для надання консультативної та експертної підтримки Міністерству освіти і науки України у розробці Дорожньої карти освітньої реформи. Подібні групи працюють в інших міністерствах.

 

2 Діти з особливими освітніми потребами (відповідно до ОЕСР) – діти з порушеннями розвитку, діти із соціально-вразливих груп, діти національних меншин, діти – біженці та інші маргінальні групи.

Категорія: Директор школи | Переглядів: 461 | Додав: Leonid