Головна » 2013 » Грудень » 16 » Гіперактивні діти: особливості характеру чи нездоров’я?
20:51
Гіперактивні діти: особливості характеру чи нездоров’я?

У Міністерстві освіти і науки під головуванням заступника міністра освіти і науки України Бориса Жебровського відбулась творча дискусія: «Гіперактивні діти: особливості характеру чи нездоров’я?».

Участь у дискусії взяли участь науковці в галузі освіти та медицини, практичні психологи дошкільних навчальних закладів.

«Сьогодні терміни «гіперактивність» і «дефіцит уваги» так широко вживаються, що їх починають застосовувати мало не до кожної другої непосидючої дитини. Батькам нав’язується думка, ніби їхні активні діти психічно хворі та потребують лікування або особливого спостереження. Але чи кожна дитина, яка нездатна посидіти на місці тривалий час або неслухняна, гіперактивна? – розпочав засідання Борис Жебровський. – Гіперактивність чи непосидючість? Де ж знаходиться межа між характером і нездоров’ям? Як допомогти кожній дитині?»

«Допомога гіперактивній дитині – це дуже складний процес, і є багато підводних каменів на шляху до повного відновлення, – зазначила нейропсихолог, директор Центру лікувальної педагогіки Олена Яковенко. – Варто всім знати: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю – це не захворювання, а просто дитяча поведінка. Здебільшого гіперактивність не діагностується в дітей до 5-6 років, оскільки бути активним (і навіть дуже активним) та непосидючим у цьому дошкільному віці – абсолютно нормально. І не треба поспішати застосовувати медикаментозне лікування, це може лише нашкодити дитині, а не допомогти».

Усі учасники дискусії зійшлися на тому, що в роботі з гіперактивною дитиною треба насамперед пам’ятати: постійні окрики, зауваження, погрози покарання не покращують поведінки гіперактивної дитини. Для них дуже важливий емоційний і фізичний контакт: дитину треба обійняти, приголубити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язове напруження почнуть спадати. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, дорослі зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому в жодному разі дитина не повинна відчути, що її жаліють!

«До речі, аналізуючи біографії великих людей, вчені знаходять ознаки синдрому дефіциту уваги й гіперактивності у багатьох. Вважається, що схожим синдромом страждали Олександр Македонський, Леонардо да Вінчі, Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг ван Бетховен, Олександр Пушкін, Бенджамін Франклін, Лев Толстой, Томас Едісон, Альберт Ейнштейн, Едгар По, Генрі Форд, Ернест Хемінгуей, Пабло Пікассо, Уолт Дісней, – сказав  Борис Жебровський. – Тож для щасливого майбутнього кожної дитини важливо, щоб дорослі усім серцем розуміли її біду. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Гаслом для всіх дорослих мають стати слова: «Здоров’я дитини – понад усе!».

На завершення дискусії Борис Жебровський дав доручення фахівцям Міністерства продовжити спільно з науковцями, практиками та батьками, громадськими організаціями вивчати тему гіперактивності дітей, внести відповідні розділи до навчальних планів підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів.

Категорія: Психолог | Переглядів: 204 | Додав: Leonid